Гуцульщина карта: Яндекс Карты — подробная карта мира

Гуцульщина | это… Что такое Гуцульщина?

Возможно, эта статья содержит оригинальное исследование.

Добавьте ссылки на источники, в противном случае она может быть выставлена на удаление.
Дополнительные сведения могут быть на странице обсуждения. (25 мая 2011)

Проверить информацию.

Необходимо проверить точность фактов и достоверность сведений, изложенных в этой статье.
На странице обсуждения должны быть пояснения.

У этого термина существуют и другие значения, см. Гуцульщина (значения).

Гуцульщина
     Карта Гуцульщины
Ясиня.
Гора Петрос.
Река Прут.

Гуцу́льщина (укр. Гуцульщина, словацк. Huculsko, польск. Huculszczyzna) — историко-этнографическая земля гуцулов, расположенная на юго-западе Украинских Карпат (территория преимущественно горных районов Ивано-Франковской, Черновицкой областей, и Раховский район Закарпатской обл., Украина). Граничит с Галицией (С-З), Буковиной (В), Закарпатьем (З).

Содержание

  • 1 Границы
  • 2 Дислокация
  • 3 История
  • 4 Гуцульщина в кинематографе
  • 5 См. также
  • 6 Литература
  • 7 Ссылки

Границы

Южные и северные границы Гуцульщины образуют первые высокие хребты и резко суженные долины рек. Южная граница проходит водораздельными хребтами Горганов, Черногоры и северными склонами Чивчинских (Чивчин-Гринявских) гор. Северная граница земли проходит линией Зеленое — Делятин — Яблонов — Пистынь — Косов — Куты — Вижница, иногда границы Гуцульщины распространяют до Коломыи и Надворной. На востоке — линия Вижница — Берегомет — Мигово — Банилов-Подгорный. На западе — вся долина Прута до Делятина. Ряд гуцульских сёл (Поляны и его окраины) расположен на румынской части Мармарощины.

Дислокация

Гуцульщина до 1770 г. находилась в составе Османской империи, Польши и Венгрии, затем была в составе Австро-Венгрии, а в 1920—1939 гг. была в составе Румынии, Польши и Чехословакии. Невзирая на искусственное административное управление, гуцулы веками хранили древние порядки, быт, шерстяное пастбищное право, полонинное животноводство, общую материальную и духовную культуру, диалект.

История

Сейчас вся Гуцульщина, за исключением 8 домов на румынской части Буковины и ряда сёл на Мармарощине, расположена на территории Украины. Первые исторические ведомости про Гуцульщину появились в польских источниках, что датируются 14-15 вв. На этих землях долго не было феодальных повинностей (панщины), была оплата деньгами и натурой для откупа от соседних владельцев. В середине 17 — 18 вв. во всей Гуцульщине действовали отряды опришков во главе с Алексой Довбушем. Против повинностей были направлены восстания 1840-х гг., которые возглавил Лукьян Кобылица. Наиболее важными проявлениями национально-общественной активности жизни Гуцульщины были деятельность организации Украинская радикальная партия, Сечи К. Трилёвского, бои Украинских Сечевых стрельцов (1914—1915 гг.), аматорский гуцульский театр (1911 г., организатор — Гнат Хоткевич, режиссёры — О. Ремез и Лесь Курбас).

Гуцульщина в кинематографе

  • Тени забытых предков (фильм)
  • Каменная душа (фильм)

См. также

  • Гуцульская республика
  • Гуцулы

Литература

  • Гоберман Д. Н. Гуцульщина—край искусства. — М.-Л., Искусство, 1966.
  • Гоберман Д. Н. Росписи гуцульских гончаров. Фотоальбом. — Л., Искусство, 1972.
  • Гоберман Д. Н. По Гуцульщине. — Л., Искусство, 1979. 168 с. (Серия «Дороги к прекрасному»).

Ссылки

  • Гуцульщина
  • Легенда про Гуцульщину
  • Вершины Гуцульських Карпат
  • Крупнейшие реки Гуцульщини

Igor Melika: ХТО ТАКІ ГУЦУЛИ?

Гуцули — етнографічна група українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області  України (Верховинський, Яремчанський, південна частини Косівського й Надвірнянського р-нів Івано-Франківської обл., Путильський та південна частина Вижницького р-ну Чернівецької обл. й Рахівський р-н Закарпатьської обл.). Територія Гуцульщини в Україні – 6,5 тис. км². На півночі Румунії – Мармароські гуцули.

Карта Гуцульщини 20 ст.

Попри всю свою вiдмiннiсть вiд решти українцiв, навiть своїх найближчих сусiдiв, гуцули стали оберегом усiєї нацiї. Образ карпатця символiзує Україну нарiвнi з образом козака з пiвденного степу. Рiзниця лише в тiм, що перший живе i дише на повнi груди, а iнший став надбанням iсторiї. Завдяки гуцульським мотивам маємо одну перемогу на європейському конкурсi пiснi й хочемо наступних. Усю Велику Україну (а саме так називають на Гуцульщинi решту держави) дедалi частiше репрезентує малесенький здиблений горами край. Чому? Хто вони? Навiщо вони нам, Українi, свiтовi?

Бунтарi й першопрохiдцi
Гуцулiв назвали гуцулами не самi гуцули. I було в тому мало приємного. Волохи, тобто предки молдован i румунiв, так обзивали своїх неспокiйних сусiдiв, гiрських поселян. «Гоц» або «гуцул» означало буквально «розбiйник». I рiч не просто у бажаннi одних збагатитися за рахунок iнших — навпаки: горяни звикли цiлком по-робiнгудiвському «забирати в багатих i роздавати бiдним». Бути дукою, паном i вивищуватися над iншими серед них i досi не прийнято. Ба навiть шанобливе українське звертання «пан» тут досi не вживається. «Справедливим розподiлом» промишляли й Олекса Довбуш, й Устим Кармелюк — легендарнi українськi бунтарi. Та й найперша письмова згадка слова «гуцул» пов’язана iз заколотом. У документах 1754 року значиться, що якась «гуцулка» буцiм спалила пановi маєток i за те була страчена…

Але хто ж тi «гоци» i «гуцули»? Однi науковцi кажуть, що то людська мiшанка з рiзних половецьких, печенiзьких та iнших кочових племен, слов’ян, румунiв i пiзнiших утiкачiв вiд панщини, фактично — козакiв. Мовляв, на їхнiй основi сформувався й законсервувався в горах такий ось своєрiдний етнос. Згадують навiть теорiю пасiонарностi (пасiонарiї — енергiйнi, вольовi люди, якi, зокрема, не визнають суспiльних обмежень i готовi, наприклад, терпiти злигоднi в горах або днiпровських плавнях заради свободи). Нiбито цим можна пояснити небувалий темперамент гуцулiв. Бiльшiсть же етнографiв сходяться на тому, що гуцули — це справдi окрема стародавня народнiсть, i виходять при цьому з явної однорiдностi в їхнiй зовнiшностi та звичаях. Хведiр Вовк твердить: «Це чистий етнiчний тип — чужi домiшки дуже невеликi. Гуцули рiшуче не належать до чужих схiдних народiв (узи, печенiги), але до українського племенi». Хто з них ближчий до iстини, не можемо сказати. А ось думка про те, що в Українi два «полюси пасiонарностi» — Запорiжжя на пiвднi й Карпати на заходi, — погодьтеся, цiкава…

Самi себе гуцули називали «ирстєни» — схоже на «християни», а можливо, навiть на староруське «крестьяне», тобто «селяни», «поселяни» — тi, хто заселював гори. Першопрохiдцi, пiонери! Вони казали про себе: «Що ирстеєнин хотiв, то аби пани його не збиткували». Гуцули-ирстєни нiколи не знали панщини, ще й через це були й залишаються волелюбними.
Ще одна цiкава версiя. Був собi такий турецький коник — «гуцул». Вiн прижився в горах, бо є одним iз найдосконалiших коней у свiтi: найбiльше тягне, найменше їсть. Не дуже красивий, невеличкий, iз чорною смугою вiд голови до хвоста. I дуже-дуже витривалий. Тiльки такий мiг вижити в суворих умовах Карпат та ще й допомогти вижити людинi. Карпатськi поселення просувалися з долин у гори завдяки саме отаким коникам. I нiбито вiд них ирстєни дiстали свою назву. Що ж нехай i так… Але є й такий варiант: не «гуцул» — розбiйник, а «кучул» — кочiвник. Ну звiсно, бо чоловiки-горяни кочували: в теплу пору — на полонини, де трави шовкові та випас для «товару» файний, а восени — в долини, де на них чекали хати та сiм’ї. Цей ритм актуальний i нинi. Саме волохи, якi нарекли гуцулiв гуцулами, навчили їх полонинському ремеслу та багатьом iншим премудрощам життя в горах. I мешкають обидва народи й досi поруч, практично не змiшуючись. Румунськi конi й корови спокiйно переходять кордон, напасаються в Українi й потiм прямують додому, а пастух спокiйно спостерiгає за цим, знаючи, що нiхто худобини не зачепить.

«Трошки дикi» французи
А звiдки взялося гуцульське плем’я, раз не жило в Карпатах одвiку? Гори завжди були прихистком для непокiрних i в’язницею для провинених. Ще римляни засилали сюди через Дакiю (Румунiю) своїх вигнанцiв. Є здогади, що серед них заслали й легендарного мудреця Овiдiя (гора Овiд у Карпатах, бiля Кутiв). Звiсно, було б занадто казати, що гуцули — нащадки римлян. Скорiше вже правда те, що це кельти, якi осiли в Карпатах у часи великого переселення народiв. До речi, паралель Галичина — Галлiя (тепер Францiя) — Галiсiя в Iспанiї — Португалiя простежується не лише в назвах оцих країв i країн, а й в назвах сiл, рiчок i гiр. А ще, наприклад, у тому, що на заробiтки гуцули їхали найперше до Францiї. В гуцульських коломийках звучить цiлком кельтське «дана-дана». Або вiзьмiть «їдальну жабу» — є й така в Карпатах. Ось вам i «провансальський делiкатес»! А ще там живе Лiсовик — викапаний галльський Сатир…

Скажемо бiльше — висловлюються цiлком серйознi гiпотези, що нiбито й бiблiйна Галiлея якось пов’язана з Галичиною, а Понтiй Пiлат — вихiдець iз Карпат. Чом би й нi? Адже етнiчнi римляни не керували iудейськими територiями, не бажаючи брати на себе вiдповiдальнiсть за часто огульнi й небачено жорстокi вироки мiсцевих правителiв. Пiлат нiбито був галлом або галичанином (може, це одне й те ж?).
Але то дуже вже глибокi надра iсторiї. Значно ближчим до життя виглядає таке. Одне придунайське плем’я — слов’янське чи кельтське, його ще називають рутенами — дуже невдало розташувалось на роздорiжжi iсторiї. Хто куди тими шляхами прямував, бив i товк їх. Рутени не мали iншої ради, як податися в гори, подалi од напастей, i стали там «гоцами», «гуцулами»…

Така-то бiда в гуцулiв…
Як воно сталося, що саме гуцули вважаються мало не символом усього українства, його вiдродження? Секрет нехитрий — просто вони ЗБЕРЕЖЕНI. Як етнос, як культура, як цiлiснi особистостi. Вони точно знають, ким є, а сучаснiй людинi цього дуже бракує. I не лише мешканцевi Великої України. А може, йому навiть менше, нiж глобалiзованому та унiфiкованому захiдноєвропейцевi. Чому гуцули збереглися? Тому, що це гiрський народ. Сюди менше потикається цивiлiзацiя в особi усiлякого людського непотребу. Тут суворi умови iснування залишають спосiб життя незмiнним. Тут так гарно i так до всього того звикаєш, що нiколи не поїдеш звiдси назавжди, якщо на цiй землi народився.
Та й чого в Карпатах не жити? Влiтку — хоч i тяжка селянська праця, зате серед казкової природи. Взимку ж навпаки — роботи небагато, сиди й займайся творчiстю: вишивай, тчи, рiзьби, розписуй писанки, складай пiснi, вiдзначай численнi та яскравi свята. Цей одвiчний цикл побутує на Гуцульщинi й досi. Парадокс: нестача землi породжує тягу до всякого народного ремесла. Основа ж гуцульського iснування — це тваринництво, оскiльки орної землi в Карпатах дуже обмаль. Свiй «товар» (худобу тобто) люди годують iз пасовиськ i сiнокосiв. Навiть кажуть: «Пороти землю грiх»: сидить арiдник (сатана) у глибинi й тiшиться, що його наближають, орючи землю. Гуцули вирощують худобу, стрижуть вовну, виробляють усiляку естетику. З того й живуть. I так буде завжди. Це диктує гiрське життя. Його вимоги такi жорсткi, що змушують i людину ставати гострою. Нiхто чужий мiж гуцулiв не вживається. Просимо тiльки не плутати з гостюванням. Приймають тут так, нiби ти не просто собi допитливий турист, а найпочеснiша особа. Стелитимуть i годуватимуть, не спитавши, хто ти i звiдки, поки сам не скажеш. Але жити, мiшатися з ними… Чужих до громади не приймають. Така-то бiда в гуцулiв…

Який же вiн — той загадковий гуцул?
Високий, має типово римський нiс, чорне й по-кiнському цупке волосся, але свiтле обличчя й вузькуватi темнi, зрiдка блакитнi очi. Довгi ноги й руки з довгими пальцями. Жiнка — маленька, струнка, весела, жвава, гарної вроди. Дуже бистрi в рухах, рiшеннях i розмовi. I красиво вбранi — це неодмiнно.
Гуцули страшенно люблять одяг i мають до нього великий смак. Яскраво вбираються й чоловiки — навiть iз золотим оздобленням. У давнину одяг був надзвичайно дорогий, передавався з поколiння у поколiння. I гуцул гуцула мiг убити за нього. А ще — за зброю. Вважалося, що озброєний гуцул — нормально одягнений гуцул. Якщо за своїм широким поясом маєш лише два пiстолi, то ти, певно, бiдний чоловiк. Стрiляти люблять i досi: на Водохрещi, на храм. Звiсно, лише вгору. I люблять себе показати. Гуцул ходить свiтами, не лише щоб людей подивитись, а й щоб його побачили — як гарно вiн убраний, як гордо танцює, як вправно вмiє працювати. Подекуди оселя в цих людей — нiби суцiльна свiтлиця, вся у вишиваних рушниках, килимах i рiзьбленнi. Самi часто живуть у «лiтнiй кухнi», а хата — то для гостей, на показ.

Гуцул волелюбний i самостiйний. Не потерпить жодних вказiвок збоку, сам собi голова. Вiн має перебiльшене почуття гiдностi (якщо гiдностi взагалi може бути забагато). Звiсно, зараз нiхто зi зброєю нi на кого не кидається, а ранiше часто доходило до «головництва» (це коли топiрцем по головi). На що ображається гуцул? Якщо хтось скаже йому «дурний», вiн може ще пропустити повз вуха, але якщо «дурний гуцул» — о-о… Не ризикуйте! Гуцул так пiднесений у собi, як Говерла над Україною.

Люди це гарячi до безмежжя, але й напрочуд делiкатнi, умiють себе стримати. Дуже ввiчливi, з генетичною внутрiшньою культурою. Звертаються виключно на «ви», хай навiть до хлоп’яка-шестикласника. I вiд того, що дуже гарячi, гуцули здавна не пили спиртного. На все весiлля (двiстi чи й бiльше людей!) виставляли чвертку горiлки. З однiєї чарочки всi накуштуються й кажуть: «Понюхав корка». Але якщо хто примудрявся випити, то часом ставав дуже буйним. Мiг приревнувати, розгнiватись — i за топiрець… Що було, те було, вбивали запросто, але — «справедливо». Адже гуцули були й залишаються глибоко вiруючими християнами. Стiльки церковних свят, як у них, немає нiде. Були язичниками, жили серед природи — Божого творива. Усi коляди, маланки-щедрiвки просякнутi бiблiйним змiстом, але знайшлося в них мiсце й сонцю, вiтру, дощу. На Юрiя пускають з верхiв запалене кочело-колесо, як цього ж дня робили в язичницькi часи. I якщо на бiльшостi територiї України войовничий атеїзм знiвелював i язичництво, й християнство, то тут вони спiвживуть у гармонiї чи, коли хочете, в моднiй нинi еклектицi. Надто вже багато мiфiв про наших любих горян. Почалося все з надднiпрянця Коцюбинського та його «Тiней забутих предкiв». Цей роман, а потiм усесвiтньо вiдомий фiльм вiрменина Параджанова створили дуже таємничий образ «дикого» гуцула.

Ой, мамо, що буде’?
Справдi, а що ж, власне, станеться з гуцульською традицiєю? Чи розчиниться вона в океанi глобалiзацiї, потiшивши свiт гарними витребеньками, чи законсервується у власному соку? Певно, трохи того, трохи iншого. А загалом гуцульство житиме i, значить, не стоятиме на мiсцi. Жорсткi рамки гiрського побуту не дадуть розсипатися на друзки. Киптар залишиться на плечах, бо легкий i добре захищає од вiтру. А ще до нього так личать найсучаснiшi джинси. Авто не замiнить коня, бо той пройде там, де технiка безсила i взагалi недоречна. А гуцульськi музиканти й далi гратимуть по весiллях почергово на електронiцi й на автентицi. Туризм гуцулiв теж не зiпсує. Кажуть, уже не буде гiршого, нiж їм зробило пияцтво за радянських часiв та пострадянське безробiття. Навпаки, туризм зачiпає улюблену стру’нку горянина — «показати себе». Пригадуєте? Плюс усе гуцульське, i це факт, дуже добре пристосовується до сучасностi, залишаючись собою. Навiть у Америцi можна побачити речi з Карпат, пiдпасованi за останнiми велiннями моди. Та й у Верховинi милують око дiвчата — «сорочечка до колiна, запаска по п’яти», а коли йде, то запаска розходиться… Дуже еротично й екзотично. Пишаються, що вони в центрi Європи (поблизу мiста Рахова), вiльнi, гарнi й зовсiм не дикi. Ну, хiба що трiшки… Для чужих.

____________________________________________________________________________________________

Автор:  Євген Будько

Национальный парк Гуцульщина — Косов — Путешествие в Карпаты / Западная Украина / Ивано-Франковская область / Косовский район

По сложности рельефа Национальный парк Гуцульщина, Покутье Прикарпатья (350-500 м над уровнем моря) и Выделяют Внешние Карпаты (1450-1470 м). Самая высокая вершина — гора Грехит (1472 м), склоны которой покрыты каменными россыпями. На хребтах есть скалы высотой 20-40 м, которыми пользуются скалолазы и альпинисты.

По территории парка протекают реки и ручьи, самые крупные из которых Лючка, Пистинка, Рыбница. Наиболее известные места водного отдыха – река Черемош и озеро Лебедин, расположенные на высоте 650 м над уровнем моря. Кроме того, здесь популярны водопады и речные бассейны, местные жители называют их «хуки» из-за производимого ими шума. Кроме того, на территории национального парка «Гуцульщина» также находятся природные источники питьевой воды и соляные источники (солончаки).

Климат здесь умеренно-континентальный. В связи с делением на Покутское Прикарпатье и Внешние Карпаты дифференцируются соответственно прохладная и термальная зоны.

Важным ресурсом национального парка «Гуцульщина» являются преимущественно дубовые леса. Здесь произрастают такие деревья, как: бук, граб, ясень, береза, вяз, орешник, боярышник, крушина, бузина и др. На территории парка находятся важные первобытные лесные массивы.

Богатая флора парка включает: 874 вида сосудистых растений, 234 вида моховых растений, 296 макромицетов, 242 вида лишайников. 67 видов растений, находящихся под угрозой исчезновения, занесенных в Красную книгу Украины (плауна жестковатая – lycopodium annotinum, твердый мох северный, сосна обыкновенная, лунария редивива, атропа красавка, безвременник осенний, лилия турчанка, черемша, Galanthus nivalis – подснежник, Leucojum vernum – весенняя снежинка, Crocus heuffelianus Herb и др.).

Разнообразие фауны представлено многочисленными видами: 51 млекопитающих, 172 птиц, 14 земноводных, 8 рептилий, 36 рыб и круглоротых, 19 моллюсков, 15 червей, 1014 насекомых, 2 ракообразных. 85 видов животных, представители Красной книги Украины (бурый медведь, европейская выдра (евразийская выдра), дикая кошка, рысь, черный аист, западный глухарь (глухарь), тетерев, рябчик, орел-карлик, малый подорлик, большой серый сорокопут, длиннохвостая неясыть, мохноногий сыч, трехпалый дятел, европейский зеленый дятел, белоспинный дятел), здесь обитает 28 видов насекомых.

По территории парка проходят тропы государственного и местного значения, экологические познавательные тропы («На гору Клифу», «На Рокиту», «На гору Михалкову», «На хребет Каменистый», «На хребет Брусный», «Дубина» и др.). Популяризируются зеленый, конный, этнотуризм, велотуризм, действуют горнолыжные трассы. Есть даже древние святыни, например, с центром на Лысине Косматской, с размещением астрономической обсерватории или Терношор со скульптурой беременной женщины.

В Центре экологического просвещения есть библиотека, клуб видеопроката, фототека, фотовыставка, картографический материал. Здесь проводятся различные интересные научные мероприятия: конференции, семинары, мастер-классы, лекции, фестивали, лагеря и конкурсы.

Ивано-Франковская область

Косовский район

Косов

ул. Дружбы, 84

Тел.: +38 (03478) 2-37-09

Время работы: 9:00-18:00, выходной сб. и Солнце.

Электронная почта: [email protected] ru

nnph.if.ua

48.324154 25.003408
Преобразование в DD ° MM’SS «

Навигация

» Hutsulshchyna «Национальный природный парк

Photo Serhii krynysia

местоположение:
99.
ул. Дружбы, 84, г. Косов,
Координаты GPS: 48.324154 25.003408

Национальный природный парк (НПП) «Гуцульщина» создан Указом Президента Украины от 14 мая 2002 г. № 456 с целью сохранения, воспроизводства и рационального использования генетических ресурсов флоры и фауны, уникальных природных комплексов и этнокультурная среда Покутско-Буковинских Карпат.

Рельеф территории сложный и неоднородный. Есть предгорная область – Покутско-Прикарпатские горы с господствующими высотами 350-500 м над уровнем моря. и район Внешних Карпат, где абсолютные высоты достигают 1450-1470 м над уровнем моря. Горные хребты простираются с северо-запада на юго-восток. Они большей частью имеют широкие гряды и относительно пологие склоны с широкими котловинами между ними.

Самая высокая вершина ННП «Гуцульщина» — гора Грегит, высота 1472 метра над уровнем моря. Его склоны покрыты каменными россыпями, которые местные жители называют «греготами». Некоторые хребты, в том числе Сокольский хребет, имеют обрывы высотой 20-40 м, которые являются популярными местами тренировок туристов, скалолазов и альпинистов.

На территории парка много рек и ручьев. Крупнейшие из них Лючка, Пистынка, Рыбница, Черемош, которые являются правыми притоками Прута. В гористой местности и на выходе из гор реки образуют перекаты, плесы, водопады, которые местные жители называют «хукы» из-за производимого ими грохота и шума. Водопады и плесы — популярные места отдыха. Река Черемош, протекающая по южной границе парка, пользуется большой популярностью у любителей водного отдыха и спорта.

Живописная река Черемош – визитная карточка не только Гуцульщины, но и всех украинских Карпат. Лебединское озеро – еще одна жемчужина парка, расположенная в одноименном урочище на высоте 650 м над уровнем моря.